Міграція населення (або механічний рух) — це процес переміщення людей через кордони тих чи інших територій зі зміною місця проживання назавжди або на певний час. Вона безпосередньо впливає на демографічну ситуацію, економіку та соціальну сферу як окремих країн, так і всього світу.
Показники міграції
Для оцінки масштабів та інтенсивності механічного руху населення використовують кілька основних абсолютних і відносних показників:
Імміграція (в'їзд): Кількість осіб, які прибули до країни на постійне чи тривале проживання.
Еміграція (виїзд): Кількість осіб, які виїхали з країни в інші держави.
Сальдо міграції (міграційний приріст/убуток): Різниця між кількістю іммігрантів та емігрантів. Якщо прибулих більше, ніж тих, хто виїхав, сальдо є додатним (приріст). Якщо навпаки — від'ємним (убуток).
Обсяг міграції (валовий оборот): Загальна сума всіх прибулих і вибулих за певний період часу.
Коефіцієнт міграції: Кількість мігрантів у розрахунку на 1 000 осіб постійного населення території.
Чинники міграції
Причини, які змушують людей залишати домівки, поділяють на кілька головних груп:
Економічні: Пошук кращих умов праці, вищої заробітної плати (трудова міграція), бажання відкрити бізнес або покращити житлові умови.
Політичні: Революції, зміни політичних режимів, переслідування через опозиційні погляди, відсутність громадянських свобод.
Воєнно-стратегічні: Збройні конфлікти, війни, терористичні загрози чи окупація територій.
Екологічні: Природні катастрофи (землетруси, повені), аварії техногенного характеру (як-от Чорнобильська катастрофа) або непридатний для життя клімат.
Національно-релігійні: Дискримінація чи утиски за расовою, національною ознакою або через релігійні переконання.
Соціально-культурні: Переїзд з метою навчання, укладання шлюбу (сімейні обставини), повернення на історичну батьківщину (репатріація)
Напрямки міграції
За географічною ознакою міграційні потоки класифікують на два види:
Внутрішні (у межах однієї країни): Переміщення людей між регіонами, областями чи районами. Найпопулярнішим напрямком є вектор «село ➔ місто» (урбанізація) та переїзд із депресивних регіонів до великих мегаполісів чи столиці.
Зовнішні (міждержавні): Перетинання державного кордону.
Основні світові центри притягання мігрантів:
США та Канада — традиційні лідери з прийому фахівців і різноробочих зі всього світу.
Західна Європа — приймає потоки з країн Східної Європи, Північної Африки та Близького Сходу.
Країни Перської затоки (ОАЕ, Саудівська Аравія) — потужні центри трудової міграції (переважно з Південної та Південно-Східної Азії).
Біженці та внутрішньо переміщені особи (ВПО)
Ці категорії осіб відносяться до вимушених мігрантів, чиє переміщення викликане прямою загрозою їхньому життю та безпеці. Проте між ними є суттєва юридична різниця:
Критерій порівняння Біженці
Перетинання кордону Обов'язково перетинають міжнародно.визнаний
Головна причина Війна, насильство, обґрунтований страх переслідування за ознакою раси,
релігії чи громадянства.
Правовий захист Отримують захист та соціальну підтримку від уряду приймаючої країни та ООН.
Внутрішньо переміщені особи (ВПО)
Залишаються в межах своєї власної країни, змінюючи лише регіон проживання.
Захищаються внутрішнім законодавством держави та міжнародним гуманітарним правом.
Воєнні дії, окупація, насильство, внутрішні заворушення або природні катастрофи. - основні причини міграції.Повністю залежать від спроможності власної держави забезпечити їх житлом та допомогою.
Практична робота:Порівняльна характеристика фізико-географічного положення Північного Льодового та Південного океанів
1. Складіть характеристику кожного океану за наведеним планом, результати запишіть в таблицю
План
характеристики фізико-географічного положення океану
1. Розташування щодо півкуль, екватора, тропіків, нульового й 180-го меридіанів. 2. Які материки омиває океан. 3. Берегова лінія. 4. Острови, що розташовані в океані. 5. З якими океанами межує. 6. У яких кліматичних поясах розташований океан..
2. Зробіть висновок про спільне та відмінне у фізико-географічному положенні океанів
3.Історія дослідження Південного океану
Вперше картографи стали виділяти Південний океан в окрему акваторію ще в XVII столітті. Не зважаючи на відсутність яскраво виражених кордонів, його води значно відрізняються від вод інших океанів. Вперше Південний океан описав основоположник західної географії Бернхард Варен у 1650 році.У XVIII столітті почали досліджувати цей регіон. Тоді з’явився Південний океан на карті світу. А сам термін уперше вжив Джеймс Кук. У 1845 році були встановлені умовні межі Південного океану. Вони обмежувалися полярним колом.У 1937-му році вчені виділили океан, що знаходиться в Південній півкулі,оскільки обриси трьох океанів на півдні розмиті. А води, що примикають до Антарктиди, мають власні особливості й об’єднані круговою течією. Пізніше від відокремлення Південного океану все-таки відмовилися. У широкому значенні це поняття серед моряків, мандрівників та вчених не використовувалося. Причина в тому, що за традицією океаном було прийнято називати водний простір, здебільшого обмежений суходолом. У 2000 році знову вирішили розділити води Землі на 5 океанів. Але позицію не затвердили. І лише 8 червня 2021 року Національне географічне товариство, або National Geographic Society, найбільша науково-просвітницька організація США, ухвалила важливе рішення: Південний океан стане п’ятим.
Складіть хронологічну таблицю "Історія дослідження Південного океану" за даним текстом.
