Дистанційне навчання. Географія

1. Перегляньте відео:

Що таке економічна система та її головні ознаки?

В основі розвитку людського суспільства лежить виробництво матеріальних і духовних благ, що забезпечує умови нормальної життєдіяльності людини. Будь-яке суспільство являє собою складну систему, основою якого є економічна система.

Економічна система – це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, яка спрямована на виробництво, розподіл, обмін, споживання товарів і послуг, а також на регулювання економічної діяльності.

Кожна економічна система по своєму відповідає на три питання :

Що виробляти?

Як виробляти ?

Для кого виробляти ?

Учасники діяльності економічної системи виконують свої ролі: є виробник товару (продавець), посередник (реалізатор) та споживач (покупець). Ними можуть бути фізичні та юридичні особи (виробничі підприємства, банки, біржі), як вітчизняні, так й іноземні. У ході виробництва, розподілу, обміну та споживання благ між учасниками економічних процесів складаються різноманітні економічні відносини, які визначають сутність економічної системи суспільства.

Економічна система має кілька основних ознак.

по-перше й найголовніше, це переважаюча форма власності на засоби виробництва: державна, приватна чи суспільна;
по-друге, від форми власності залежать методи керування економікою: або державне планування на певний проміжок часу, або ж існує вільна конкуренція між виробниками;
по-третє, методи ціноутворення на товари.

Ціна – грошове вираження вартості товару. Це кількість грошей, в обмін на яку виробник або продавець готовий передати одиницю товару у власність споживача. Ціна за ринкових умов залежить, з одного боку, від пропозиції (кількості) товару чи послуги на ринку, а з іншого, – від попиту на товар чи послугу з боку споживачів. Зі зростанням пропозиції товару ціна на нього зменшується, натомість зі збільшенням попиту на товар ціна на нього зростає. В одних випадках фіксовані ціни на товар може встановлювати держава, в інших – вони складаються на ринку під час купівлі та продажу товарів.

Залежно від трьох основних ознак, що притаманні економічній системі, історично існує чотири її основних типи: традиційна, класична ринкова, планова (командно-адміністративна) та змішана.

Еволюція економічних систем

Традиційна економічна система

Історично першою виникла традиційна економічна система. Вона заснована на традиціях господарювання, що передаються від покоління до покоління. Традиційна економіка характерна й донині для племен, що живуть в Африці, Південній Америці, Азії, Океанії. Традиційній економічній системі притаманна наявність багатьох форм власності з переважанням племінної, або общинної (колективної) власності на засоби виробництва. Суспільною власністю при цьому є земля, усі знаряддя праці на ній, а також одержана у процесі виробництва продукція. За такої системи панує ручна низькопродуктивна праця. Керують виробництвом самі члени родини. Вони визначають, що саме слід виробляти, у якій кількості та з ким вести обмін виробленої продукції на іншу, якої немає в общини. Економічним стимулом до праці є задоволення елементарних життєвих потреб: у їжі, одязі, житлі. Перевищення доходів над витратами дає змогу вести нормальне життя. Ціни на товари складаються на основі існуючих традицій. Наприклад, 1 кг бананів звикли міняти на 1 кг фініків, а одного верблюда – на п’ять овечок. Економічні ролі членів суспільства визначаються спадковістю та становою приналежністю.

Отже, традиційна економіка – це такий тип економічної системи, за якої традиції і звичаї визначають практику використання ресурсів.

Із часом технічний прогрес поступово привів до заміни ручної праці на машинну, а родинна власність поступилася приватній.

Класична ринкова економічна система

З плином історії та розвитком продуктивних сил традиційна економічна система вичерпала свої можливості й поступилася місцем ринковій.

Першою умовою виникнення ринкової економічної системи був суспільний розподіл праці. Спершу від землеробства відокремилося скотарство. Пізніше від роботи на землі виокремилося ремесло, а з часом виникла велика промисловість. Зрештою з’явилися люди, які займалися торгівлею. Розподіл праці вимагав обміну товарами. Спершу він відбувався лише у межах общини, а потім – між ними.

Одночасно зростала економічна самостійність виробників товарів, які прагнули до задоволення власних інтересів, й відбувся розподіл праці між ними. Так виникла приватна власність, що стала другою умовою функціонування ринкової економіки. Вона дала змогу самостійно визначати, яку саме продукцію виробляти та кому її збувати.

Спершу ринкові відносини розвивалися в межах натурального господарства, виконуючи другорядну роль. Але з часом стало очевидним, що велика спільнота людей не може задовольнити своїх зростаючих потреб у різноманітних товарах і послугах. Тому з поглибленням територіального поділу праці поглибилися спеціалізація та кооперування виробництва. Одні виробники пропонували свої товари в обмін на інші життєво важливі товари для інших. Так ринкова економіка стала панівним типом господарювання у більшості країн світу у ХVІІІ – ХІХ ст., й нині є найпоширенішою.

Отже, класична ринкова економіка – це такий тип економічної системи, за якої роль основного регулятора економічних відносин виконує ринок.

Розподіл товарів відбувається через попит і пропозицію на них. Тому на ринку складаються ціни на товари й послуги. Керує виробництвом конкуренція між виробниками та вільний вибір. Головна ознака ринкової економіки – це відсутність зовнішнього впливу на неї з боку держави. Це економіка цивілізованого підприємництва.

Таким чином, ринкова економіка заснована на таких принципах:

по-перше, переважає приватна власність на засоби виробництва та існує особистий економічний інтерес кожного учасника ринкового механізму як головний стимул розвитку господарства. Підприємницька спільнота прагне збільшити прибуток через підвищення ефективності виробництва. Наймані працівники хочуть підвищити вартість своєї праці. Споживацька спільнота зацікавлена придбати товар за найнижчою ціною;
по-друге, свобода підприємництва та вибору. Це означає, що підприємницька спільнота сама визначає, що виробляти, куди й кому збувати продукцію. Наймані працівники вільні у виборі, де працювати. Нарешті, споживацька спільнота приймає рішення купувати товар, що пропонується на ринку, чи ні;
по-третє, важливим механізмом ринкового господарювання є ринкове ціноутворення. Ринок сам через попит і пропозицію на товар визначає, що й скільки має коштувати. Споживацька спільнота при цьому підтримує лише потрібні їй виробництва, купуючи їх продукцію. Відмовляючись від купівлі непотрібного товару, вона може «обвалити» ціну на нього й зробити банкрутом непотрібне йому підприємство. Регулятором цін на ринку має бути також конкуренція, сутність якої полягає в широкому розпорошенні виробників та споживачів, що не дає змоги монополістам контролювати ціни.

Але треба мати на увазі, що принцип ринкового ціноутворення не може працювати у деяких неприбуткових сферах, зокрема таких, як охорона природи, боротьба зі стихійними лихами, захист інвалідів або пенсійні фонди. Гонитва за прибутком у цих сферах завдає шкоди суспільству в цілому.

Для ринкової економіки характерна економічна нестабільність, тобто розвиток відбувається нерівномірно. Періоди швидкого економічного зростання чергуються з економічним спадом. Усе це супроводжується частими коливаннями цін та інфляцією. В результаті конкуренції на ринку праці виникає безробіття, рівень якого зростає в періоди криз. Ринкова економіка передбачає нерівність людей у розподілі ресурсів та доходів, що суперечить нормам справедливості та загальнолюдської моралі. Усі вади ринкової економічної системи вимагають певного втручання держави в економічні процеси.

Планова (командно-адміністративна) економічна система

Через ряд негативних рис ринкової економіки людство намагалося знайти більш досконалу, соціально спрямовану економічну систему. Так виникла ідея планової економіки. У 20-х роках ХХ ст. існувало дві країни з такою системою господарювання: Радянський Союз та Монголія. Після Другої світової війни до них приєдналися ще 12 країн. Серед них 8 країн Центральної Європи: Польща, Німецька Демократична Республіка (існувала як незалежна держава до об’єднання з ФРН у 1990 р.), Чехословаччина (існувала до розпаду на дві країни у 1993 р.), Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія (існувала до розпаду на окремі країни у 1991 р.) та Албанія. В Азії в результаті революцій планова економічна система була встановлена у 1945 р. у В’єтнамі та Північній Кореї (КНДР), у 1949 р. – у Китаї, у 1976 р. – у Лаосі. Країною з плановою економкою в Америці у 1959 р. стала Куба.

Планова економіка – це такий тип економічної системи, за якої економічні ресурси перебувають у державній власності, координація економічної діяльності здійснюється за рахунок центрального планування, керівництва та контролю.

Адміністративно-командна систе ма заперечує існування приватної власності на засоби виробництва пов ністю або частково та протиставляє себе ринковій системі. Вона заснована на монопольному пануванні державної власності у господарстві, відсутності конкуренції, директивному плануванні, неринкових господарських зв’язках, зрівняльному характері розподілу, ігноруванні законів товарногрошового обігу.

Координація економічної діяльності регулюється у формі централізованого планування на певний проміжок часу (наприклад, 5 років), управління та контролю. Спеціальний державний орган регулює асортимент та обсяги всіх товарів і послуг, ціни на усі види продукції, розмір заробітної плати усіх громадян. Директивний народногосподарський план є способом розподілу обмежених ресурсів на основі державних завдань, обов’язкових для виконання усіма підприємствами країни.

Обмін товарами також планується з центру та йде до споживача через систему державної торгівлі. Інвестиційні рішення теж приймаються централізовано. В ідеалі така економіка має формувати суспільство без класів, не розшароване на багатих і бідних.

Прибічники планової системи вважають її перевагами відносну економічну стабільність та рівномірний розвиток без економічних криз. Така система забезпечує стабільні низькі ціни та низький рівень інфляції. Держава гарантує соціальну рівність громадян: невисокі зарплати, що несуттєво відрізняються у різних верств населення («зрівнялівка» в оплаті праці). За таких умов панує низька продуктивність праці, у більшості населення формуються споживацьке ставлення до держаних ресурсів, недбале ставлення до них, що завдає шкоди довкіллю та суспільству в цілому. Державні підприємства не зацікавлені у технічній модернізації виробництва, адже їх продукція має гарантований збут відповідно до планів. Водночас у результаті відсутності конкуренції немає зворотного зв’язку між виробником і споживачем. Це призводить до того, що виробник працює, не враховуючи попит споживача. Тому одна продукція не розкуповується, а інша стає дефіцитною. Планова економічна система супроводжується придушенням прав і свобод громадян, згортанням демократії.

У наш час планова економічна система зберігається у чотирьох країнах. З них у Північній Кореї та на Кубі існує чисте командно-адміністративне господарювання. У Китаї та В’єтнамі планова система поєднується з елементами ринкової: працює малий бізнес, широко залучаються іноземні інвестиції в економіку, існує майнове розшарування суспільства.

Змішана економічна система

Оскільки досвід людства виявив, що жодна з економічних систем не є бездоганною, нині шукають способи мінімізації недоліків існуючих економічних систем. Так виникла змішана економічна система, яка має низку характерних ознак. За неї ринковий механізм поєднується з державними методами регулювання економіки, які доповнюють один одного. Високий рівень розвитку продуктивних сил і наявність розвинутої інфраструктури суспільства поєднується з різноманітністю форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарських суб’єктів: приватних, колективних, державних. Посилюється соціальна спрямованість розвитку економіки.

Така економічна модель сформувалася, зокрема, в США. Там держава сприяє підприємницькій діяльності, збагаченню найбільш активної частини населення, стимулює розвиток нової техніки і технологій, підтримує найбільш перспективні виробництва. Розширюються інформаційний та комунальний сектори економіки, ріст внутрішнього попиту перевищує ріст ВНП, значно зростають інвестиції. За рахунок часткових пільг і допомог громадянам створюється прийнятний рівень життя.

Соціально-ринкова економічна система

Основу такого соціально-економічного устрою становить ринок з наданням державі великих повноважень у розв’язуванні соціальних проблем. Фактично це поєднання принципів свободи на ринку з принципом соціальної рівності, тобто поєднання конкуренції із соціальною справедливістю. Така система виходить з вимоги, що ані держава, ані приватний бізнес не повинні мати повного контролю над економікою.

Соціально-ринкова економіка – це економічна система, що організована на основі ринкової саморегуляції, з державним регулюванням соціальної сфери.

Для неї характерні наявність багатьох форм власності: приватної, колективної, державної, конкуренція та сприяння держави для її існування. Кожна людина має найбільше свободи в економічній сфері. Особиста ініціатива при ватних підприємців одержує сприяння і заохочення з боку держави. Водночас передбачається державне втручання у соціальну сферу.

Мета соціально-ринкової економіки – якнайповніше задоволення потреб і якнайвищий добробут кожної людини. Отримання власної вигоди не повинно досягатися за рахунок інших, його слід спрямовувати на загальну користь. Держава відіграє головну роль у розподілі доходів через програми державних видатків на соціальні потреби. Товари і послуги мають розподілятися справедливо. У суспільстві всі повинні мати економічно обґрунтований життєвий мінімум, гідний людини. Встановлено високі податки, які розподіляються на користь соціальних програм та мало забезпечених громадян. Людям, які не здатні себе забезпечити, надається державна допомога і забезпечується соціальний захист. Розвинута система соціального забезпечення: державне страхування здоров’я, грошова допомога родинам. Державні виплати отримують безробітні, пенсіонери та інші категорії населення.

Така економічна система створена у Скандинавських країнах: Швеції, Норвегії, Фінляндії. Економічна система Японії заснована на подібних засадах з вимогами до кожної людини суспільства працювати на благо усього народу.

Економічна система в Україні

До розпаду Радянського Союзу економіка України була його частиною й характеризувалася як планова. З початку 90-х рр. ХХ ст. наша країна почала кардинально змінювати напрям свого розвитку, що передбачало перехід від планової до ринкової економіки.

Перехідна економічна система характерна й для інших країн, що відходять від командно-адміністративної моделі. В таких умовах трансформаційні процеси відбуваються суперечливо, бурхливо, з гострими соціально економічними потрясіннями, кризовими явищами. Саме таке становище характерне для сучасної України.

У ході економічних реформ відбулося роздержавлення багатьох підприємств. Таким чином з державної у приватну власність перейшли засоби виробництва. Було створено ринкову інфраструктуру, яка є неодмінною умовою розвитку всіх суб’єктів господарювання, полегшує реалізацію їхніх цілей.

Так виникла організаційно-технічна інфраструктура: товарні біржі, оптові ринки, аукціони, торговельно-промислові палати, сервісні центри, колекторські фірми тощо. Склалася потужна фінансово-кредитна інфраструктура: банки, фондові та валютні біржі, страхові компанії, пенсійні фонди тощо. Сприяє розвитку ринкових відносин державно-регуляторна інфраструктура: біржі праці, митна система, державні фонди. Науково-дослідницьке та інформативне забезпечення ринкових відносин реалізують юридичні контори, рекламні агенції, аудиторські й консалтингові фірми, спеціальні навчальні та науково-дослідні заклади. Нині Україну визнано державою з ринковою системою економіки. Використовуючи іноземний досвід ринкових відносин, слід коригувати його відповідно до українських реалій.

Виконайте тест :

https://merkator.org.ua/testy/typy-ekonomichnykh-system/